Голос тверезості: Зерно що впало між терня

29.05.2016

unnamed 2

Проповідуючи чесноту тверезості, можна сказати багато красномовних слів, можна скільки завгодно розпинатись перед авдиторіями різних людей, бачити в їхніх очах захоплення, згоду з тим що говоримо, різні похвали. Та на жаль, часто на цих словах все і зупиняється. Отак виглядають всі зусилля нашого руху «За тверезість життя». Це можна порівняти з наступною байкою:

unnamed 2

Проповідуючи чесноту тверезості, можна сказати багато красномовних слів, можна скільки завгодно розпинатись перед авдиторіями різних людей, бачити в їхніх очах захоплення, згоду з тим що говоримо, різні похвали. Та на жаль, часто на цих словах все і зупиняється. Отак виглядають всі зусилля нашого руху «За тверезість життя». Це можна порівняти з наступною байкою:

«Одного разу горобцю у школі читали лекцію про те, що слід стерегтись котів, і тому не ходити по землі, але лише літати. Горобчик кивав головою і притакував, але так і не здогадався, що ці слова звернені саме до нього, тільки до інших. І тому сміливо шпацерував алеями парку, в якому жив. Закінчилось все тим, що в один момент голодний кіт, шукаючи поживи, без будь-яких зусиль з’їв необережного горобця.»
Нещодавно у Русі «За тверезість життя» відбулись чергові збори де обговорювалась майбутня перспектива діяльності руху. Також робився аналіз того, що вже зроблено: Рух об’їздив з місіями всю Галичину, майже в кожному селі є заснована Золота книга тверезості, відвідана школа, сільрада. Але щось не спрацьовує. Ці книги які колись принесли стільки користі за митрополитів Левицького та Сембратовича, та інших, тепер пустують, натомість більшає забігайлівок у селах. А на парафіях за тверезість забули вже через тиждень після місій. Хтось або не зацікавлений в тому, або просто байдуже. І другий варіант є найвірогіднішим.
Усім дорогим в Христі отцям-душпастирям важливо звернути на це увагу. Бо священик є той, який має першим подати приклад у тверезості, говорити про це, молитись, і інших заохочувати. Та ми – духовенство та миряни, не здатні або ж не хочемо бачити цієї проблеми. А вона нікуди не поділась.
Буває, священик виголошує про якусь тверезницьку акцію чи то прощу чи молитву, і тут же ловить в очах усмішки, які дуже часто є виявом того, що в нас все добре, це не до нас. Але досвід показує інше:
Коли ти відвідуєш школу і запитуєш школярів чи ви пили з батьками, і 80 процентів каже так. Коли ти кожного дня зустрічаєш на парафії п’яних осіб, як молодих так і більш поважних віком. Якщо ти знаєш, що в цьому місці продають наркотики, і купує їх переважно молодь з твого району. Якщо ти як священик кожного року ховаєш кілька людей, які померли через передозування та інші летальні випадки пов’язані з алкоголем чи наркотиками.
Де ж беруться особи що стають на шлях залежності? Та це ж наші з вами діти. Це наші невістки зяті, чоловіки і жінки.
Чому ж тоді ми залишаємось такими байдужими, і кажемо що в нас все ок! Нехай моляться ті хто має з тим проблему!!! Але ті що мають проблему, дуже часто вже багато втратили перш ніж почали молитись. Ми ж ще ніби нічого не втратили, принаймні так нам здається?
Ви маєте дітей? Яка у них перспектива на майбутнє? Не знаєте?! Чи можна якось вплинути на це? Можна – це особистий приклад і молитва.
Молімся за усіх узалежнених, молімося за молодь на наших парафіях, за сім’ї, за військових. Організовуймо братства тверезості, берімо участь в молитвах, прощах в наміренні поширення чесноти тверезості. Не біймося це робити. Тоді наше суспільство стане здоровішим.
.Рух «За тверезість життя»
о. Тарас Гадомський

No Comments

Залишити відповідь