«Мусимо утверджувати в суспільстві християнські моральні цінності, які сприяють популяризації тверезого способу життя» – о. Тарас Сидор

07.06.2015

0d41721-232x232

Проблема алкоголізму в Україні стоїть дуже гостро. Минулого року, за даними ВООЗ наша країна займала 5 місце у світі по споживанню алкоголю на душу населення в рік та перше місце у світі по підлітковому алкоголізму. Більшість усіх злочинів коїться у стані алкогольного сп’яніння. Перед цими проблемами Церква не може залишатися осторонь. Про діяльність Церкви у подоланні алкоголізму та різного типу узалежнень розмовляємо з о. Тарасом Сидором – головою комісії Стрийської єпархії «За тверезість життя».

Отче Тарасе, Ви є головою комісії «За тверезість життя», що діє в Стрийській єпархії. Розкажіть, у чому полягає Ваша праця і якими єголовні завдання комісії на даний момент?

Праця є різноманітною, це і просвітницька діяльність і безпосередня праця з залежними та членами їх родин, яких ми називаємо співзалежними. Комісія «За тверезість життя», як і цілий «Рух УГКЦ За тверезість життя» має за мету протистояти поширенню алкогольної залежності в українському суспільстві і тим самим допомагати людям жити відповідно до їх власної гідності, дарованої Створителем.

0d41721-232x232

Проблема алкоголізму в Україні стоїть дуже гостро. Минулого року, за даними ВООЗ наша країна займала 5 місце у світі по споживанню алкоголю на душу населення в рік та перше місце у світі по підлітковому алкоголізму. Більшість усіх злочинів коїться у стані алкогольного сп’яніння. Перед цими проблемами Церква не може залишатися осторонь. Про діяльність Церкви у подоланні алкоголізму та різного типу узалежнень розмовляємо з о. Тарасом Сидором – головою комісії Стрийської єпархії «За тверезість життя».

Отче Тарасе, Ви є головою комісії «За тверезість життя», що діє в Стрийській єпархії. Розкажіть, у чому полягає Ваша праця і якими єголовні завдання комісії на даний момент?

Праця є різноманітною, це і просвітницька діяльність і безпосередня праця з залежними та членами їх родин, яких ми називаємо співзалежними. Комісія «За тверезість життя», як і цілий «Рух УГКЦ За тверезість життя» має за мету протистояти поширенню алкогольної залежності в українському суспільстві і тим самим допомагати людям жити відповідно до їх власної гідності, дарованої Створителем.

На даний момент комісія проводить просвітницьку діяльність у Дашавському деканаті Стрийської єпархії. У рамках цієї діяльності чи місій, ми стараємось зустрітись з різноманітними братствами та молодіжними організаціями, які діють при парафії, відвідуємо з тематичними лекціями навчальні заклади, намагаємось, по можливості зустрітись з головою та депутатами селищних рад, підприємцями, таким чином поширюючи в суспільстві вчення Церкви щодо відповідального ставлення до власного життя і здоров’я.

Також, ведемо співпрацю, згідно договору, що минулоріч підписали зі Стрийським міським центром соціальних служб і проводимо духовну та психологічно-оздоровчу працю з дітьми та підлітками, що проживають у дисфункційних сім’ях з алкогольною проблемою. Тут варто відмітити наших працівників «Консультативно-просвітницького центру для допомоги залежним від алкоголю та членам їх родин», – психолога п. Ірину Яців та терапевта узалежнень п. Романа Прочко, які цілковито віддають себе праці і діти їх дуже люблять, а це – найбільший показник правильності та доцільності нашої праці.

На даний час розробляємо методичний посібник, який міститиме поради, рекомендації щодо організації та здійснення психологічного та духовного супроводу дітей з дисфункційних сімей з алкогольною проблемою.

25 квітня 2015 року відбулася четверта всецерковна проща «ДОРОГОЮ ЗЦІЛЕННЯ» до Унівської Святоуспенської Лаври, присвячена молитві за утвердження нашого народу в чесноті тверезості. Яка основна мета цієї прощі і які, на вашу думку, плоди несуть саме такі прощі у боротьбі проти різного типу узалежнень?

Саме назва прощі «ДОРОГОЮ ЗЦІЛЕННЯ» говорить сама за себе. Алкоголізм чи наркоманія, а також і інші залежності, – це в першу чергу хвороба. Мета прощі – отримати зцілення. Це унікальна і різнобарвна проща, яка заставляє людину в першу чергу думати (бо Бог, творячи людину дав їй розум і свобідну волю), а відтак знання, щоб відновити свою волю служити правдивому Богу, що любить, а не алкоголю чи наркотикам, які ув’язнюють. При нагоді хочу ще раз подякувати Преосвященному владиці Тарасу за те що очолив сьогорічну прощу, а головно за його скріплююче слово з яким владика звернувся у проповіді до прочан «Ви є ті руки милосердного Бога, Ви є той дар свободи, котрим Господь хоче звільнити тих, хто зв’язаний будь-якою залежністю, тож дозвольте Богові бути чинним у вашому служінні і дай вам Боже витримати до кінця». Це надало сил і духу прочанам щось діяти і міняти у своєму житті на добре. Це і є ті плоди які, на мою думку, несуть саме такі прощі у боротьбі проти різного типу узалежнень. Цікавим є і те, що ця проща своєю діяльністю сягає свого історичного елементу, адже в Уневі похований владика Михайло Левицький один з великих подвижників тверезості УГКЦ в боротьбі з гріхом пияцтва у ХІХ столітті.

У 2010 році Комісія УГКЦ «За тверезсть життя» започаткувала ведення на парафіях «Золотої книги тверезості». Хто може записатися у цю книгу і у скількох парафіях Стрийської єпархії вже існують такі книги?

Це давня практика у нашої Церкви пропагувати «Золоті книги тверезості» у парафіях. Їх ще поширював, нами згадуваний, владика Михайло Левицький в середині ХІХ ст. як найпотужнішу зброю в боротьбі з алкоголізмом. Маю надію, що цього року ми досягнемо позначки 100 «Золотих книг тверезості» у Стрийській єпархії. Цікавим у цей час є те, що ця «Книга» є не «ДЛЯ» алкозалежних, а є «ЗА» алкозалежних. Будь яка людина, не алкозалежна, може записатись у цю книгу, але є цікава пропозиція. Записуючись у «Золоту книгу тверезості» людина не тільки приймає присягу, що не буде вживати алкоголю; не змушувати і не заохочувати інших до вживання алкогольних напоїв; застерігати від вживання спиртного, але головно, – складаючи цю присягу перед Богом, людина жертвує за зцілення залежної від алкоголю особи, в ім’я котрої вона складає цю присягу. Хочу сказати, що до мене звертались отці з нашої єпархії, що є свідчення про навернення й оздоровлення від алкогольної залежності тих людей, за яких, складаючи присягу, їх рідні несли цю жертву і в такий спосіб вимолили в Бога їх зцілення. В часі прощі до Унівської Лаври значна частина прочан вписались в цю книгу, несучи жертву за своїх рідних. Такі «Золоті книги тверезості» знаходяться у багатьох відпустових чудотворних місцях: у Зарваниці, Страдчі і ін.

Знаємо, що у багатьох парафіях єпархії були проведені «місії тверезості». Як вони відбуваються і чи багато парафіян є учасниками такого типу заходів?

На жаль, не можемо потішитися великою кількістю парафіян, які беруть участь у таких заходах. І ця тенденція прослідковується у всіх єпархіях. Тут є великий парадокс, – суспільство засуджує алкоголізм, гидує ним, каже, що це велике зло і гріх (як ми це спостерігаєм на місіях тверезості), але, коли доходить до справи і боротьби з цим «гріхом», то всі, немов встидаються, а радше бояться торкнутись цієї проблеми немов прокаженого, і залишають проблеми сімей з алкогольною залежністю на одинці з своєю бідою, немов цураючись їх, ба й ще гірше, – починають осуджувати їх і, як не смішно, починають оправдовувати алкоголь, чи алкогольну «традицію». Начебто, – винувата людина, що в цей гріх впала, а не суспільство, що її так «традиційно» виховувало. Сліпі поводирі сліпих, – бачать проблему, біль та гріх в цьому, а вийти з цього не хочуть, а радше не можуть, бо полюбили свій гріх, як своє дитя і його оправдовують. А на тих хто бореться з цією проблемою в нашому суспільстві дивляться як на божевільних і не хочуть мати з ними справу.

Радістю є те, що в значній більшості, після наших місій парафіяни просять приїхати в неділю, щоб більшій кількості людей відкрити очі на справжню проблему сьогодення, котра косить наших людей більше ніж ця війна, що зараз проходить. Тому ми мусимо утверджувати в суспільстві християнські моральні цінності, які сприяють популяризації тверезого способу життя.

На місіях служимо Святу Літргію за зцілення алкозалежних та членів їх родин, провадимо науки щодо проблеми алкоголізму, відвідуємо з лекціями навчальні заклади, селищні ради та бесідуємо з активом села…

Дуже поширеним в Україні явищем є алкоголізм у родинах. Чи Церква старається якось працювати саме з родинами узалежнених?

Родина є великий ресурс і потенціал для особи, щоб реалізувати себе в ній, та стати щасливим. Я не говорю про моральні та духовні цінності, які мали б домінувати в сім’ї, чи, взагалі, присутність Живого Бога в родині. Це притаманне для людей воцерковлених, котрі знають Бога а Він їх.

У даному випадку йдеться мова про людей, котрі знають що Бог десь є, але точно не в їхньому оточенні, хоча ми, як богослови знаємо, що Господь шукає цю заблукану вівцю і є біля грішників ближче. Конфлікти в родині, гнів, холодність стосунків, відчуженість, втома від нарікань, поучення і докори один одному – це тільки маленький перелік проблем що приводять до алкоголізму в сім’ї. Тут алкоголь стає, радше, елементом підсилення конфлікту, виправданням, втечею від «втоми» проблем, – але в ніякому разі причиною. Ми знаємо, що християнами не народжуються – ними стають, так само і алкозалежними не народжуються – ними стають. Алкоголь – це нейтральна речовина, а алкоголізм, – це хвороба, якою людина (сім’я) заразилась внаслідок вірусних інфекцій, які називаються гріхами.

У зв’язку з цим Церква робить все що може, а найбільшим привілеєм в цьому, це допомогти людині позбутися гріха. Однак, як це зробити з невоцерковленими християнами? Для цього в Церкві заснована мережа Консультативно просвітницьких центрів для допомоги залежним від алкоголю та членам їхніх родин. Тут формуються групи для спів залежних (рідні алкозалежних), групи дітей і підлітків з дисфункційних сімей, яким проводимо терапевтичні табори і головно групи залежних котрих ми згодом направляємо на десятиденну терапію, де з ними працюють спеціалісти, священики, психологи, терапевти у допомозі подолання хвороби алкоголізму і якщо у них є сім’я, то повернення їх здоровими до неї. Тут родина повинна зрозуміти, що як алкозалежний, так і його сім’я, не зможуть самотужки впоратися з цією проблемою, і повинні позволити Богові увійти в їх оточення, простити всім і мати намір, реалізувавши себе, – стати щасливим.

Як може душпастир допомогти людині, яка не усвідомила, що вона алкозалежна?

Насамперед, душпастир на парафії повинен бездоганно виконувати все те, до чого він призначений і покликаний, щоб він був правдивим авторитетом для свого парафіянина, як духовна особа. Тоді він алкозалежний зможе йому довіритись і повірити, що душпастир зможе йому допомогти, а «не моралізувати і вчити як грішнику правильно жити» – цитую це зі слів одного з алкозалежних.

Якщо алкозалежна людина ще не досягла дна свого упадку, то їй тяжко усвідомити, що ці проблеми, які вона має – проблеми через алкоголь, бо вона, здебільшого, втікає від своїх проблем (традиційно) в алкоголь, причому, обвинувачує у своїх бідах всіх, но тільки не себе і, як не парадокс, у багатьох випадках це є правда.

Тому, підхід душпастиря до такої людини не має на меті вирішити всі його проблеми, а радше полюбити алкоголіка, щоб зрозуміти вплив його проблем на обставини що склалися і разом з ним виходити з ями упадку його гріхів. Я не кажу, щоб дшпастир став алкозалежний, а радше як казав ап. Павло «для юдея я був як юдей, а для грека як грек…». Праця з такою людиною є дуже виснажливою і в більшості випадків може здаватися невдячною, але якщо така людина навернеться, це по праву можна назвати чудом. Також закликаємо священнослужителів звертатися в наш Консультативно-просвітницький центр.

Отче Тарасе, дуже дякуємо Вам за розмову та сподіваємося, що Церква й надалі робитиме важливі кроки для боротьби з різного виду узалежненнями і пропагуватиме тверезий спосіб життя у свідомості всіх українців.

Прес-служба Стрийської єпархії

Джерело:http://stryi.ugcc.org.ua/musymo-utverdzhuvaty-v-suspilstvi-hrystyyanski-moralni-tsinnosti-yaki-spryyayut-populyaryzatsiji-tverezoho-sposobu-zhyttya-o-taras-sydor/

No Comments

Залишити відповідь