Пропонуємо Вашій увазі низку статей о Ореста Глубіша

11.11.2014

oog

о. Орест ГЛУБІШ, священик, магістр богослов’я, журналіст, головний редактор газети «Божий сіяч»

ВІДВЕРНИ, ГОСПОДИ, «ЗЕЛЕНОГО» ДРАКОНА

Розумію, що, звернувши увагу на цю рубрику, хтось із вас, шановні читачі, скептично скаже: «Чи варто знову пи­сати в релігійній газеті на цю тему, якщо немає впевненості, що такі публікації прочитають ті, кому вони адресовані, – за­лежні від алкоголю чи наркоманії». На жаль, така проблема існує. 

І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а спо­внюйтеся Духом. 

(Еф. 5, 18) 

«Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною.

(1 Кор. 6, 12) 
Чи ви, отже, їсте, чи п’єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!

(1 Кор. 10, 31) 
Вино – зрадливе, п’янкі напої – буйні; кожен, хто кружляє їх, – нерозумний.

(Прип. 20, 1) 
Не бувай з тими, що впиваються вином, ані між тими, що обжираються м’ясом.

(Прип. 23, 20) 
Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві.

(Рм. 13, 13)

oog

о. Орест ГЛУБІШ, священик, магістр богослов’я, журналіст, головний редактор газети «Божий сіяч»

ВІДВЕРНИ, ГОСПОДИ, «ЗЕЛЕНОГО» ДРАКОНА

Розумію, що, звернувши увагу на цю рубрику, хтось із вас, шановні читачі, скептично скаже: «Чи варто знову пи­сати в релігійній газеті на цю тему, якщо немає впевненості, що такі публікації прочитають ті, кому вони адресовані, – за­лежні від алкоголю чи наркоманії». На жаль, така проблема існує. Однак це не означає, що релігійний часопис повинен мовчати, коли наше суспільство, крім інших сучасних бід і нещасть, страждає від «зеленої» чуми.

У цьому матеріалі не будемо подавати страшну статис­тику, котра свідчить про жахливе спивання значної частини нашої, колись тверезої і поміркованої в цьому плані, нації. Наслідки зловживання значно жахливіші: повністю знище­не подароване Богом здоров’я – вражені нирки, печінка, серце, легені, інші життєво важливі органи. Обличчя у цих бідних людей, серед яких не лише чоловіки, а й жінки, зем­листого кольору. В очах – пригніченість, рухи і навіть мова – неадекватні. Але найстрашніші плоди цієї алкогольної сваволі – моральне падіння, повна деградація особистості, втрата не лише Божого образу, але й чисто людської подоби.
Якщо дивитися на ці речі через призму християнського вчення, то нещасні гублять не лише своє тіло, але й найцінні­ший дар, який дав нам Творець – власну душу. Про це напи­сано як у Старому, так і в Новому Завітах. Немає потреби ци­тувати ці фрагменти зі Святого Письма, хоча дуже повчальні і застережні слова святого апостола Павла нагадаємо: «Ні пияки, ні злодії, ні розпусники Царства Божого не успадку­ють». А це ж найжахливіше, що може статися з християни­ном, який через таку «дрібницю» губить свою душу, позбав­ляє себе вічної радості і щастя у Царстві Небесному.
Можливо, мої роздуми і справді, як вважають деякі скептики, нічого не дадуть безпосередньо цим нещасним людям, але інколи шукаю і не можу знайти відповіді на таке, здавалося б, риторичне запитання: «Як можна дійти до тако­го принизливого стану, щоби свідомо і так безвідповідально знищувати самого себе; так безжалісно руйнувати цей диво­вижний і мудро сформований, чистий і здоровий організм, у якому відбуваються життєво необхідні процеси?» Повірте, що це ніщо інше, як прямий виступ супроти Бога, зневага Його великого задуму, котрий має увінчатися спасінням душі кожної створеної Ним людини.
Ці нещасні люди, рубаючи гілку на якій сидять, свідомо відмовляються від Божої опіки, позбавляють себе Його бла­годаті. Скажіть, будь ласка, хіба нормальна і відповідальна за своє життя людина буде отруювати себе, а відповідно і свою сім’ю, родину, довкілля шкідливою рідиною, котру, як свідчать історичні факти, винайшли якісь дикі племена, щоб таким чином затьмарити свій розум і «раювати» в алкоголь­ному чи наркотичному дурмані? Дикуни не замислювалися над його плачевними наслідками. Їм так було добре, а далі, як мовиться, хоч потоп. Але ж ми, сучасні, цивілізовані люди, з розвинутим мисленням, культурою, релігійністю, у неда­лекому минулому з високою духовністю, поміркованістю і стриманістю у вживанні цього згубного зілля, а не дикі пле­мена, не темна маса, яка сидить у безпросвітній темряві і не бачить Господнього світла.
У деяких людей з цього приводу часто виникає багато запитань. Чому, мовляв, всемогутній Бог допустив це явище? Чому затемнив внутрішній зір цих бідних людей, закамену­вав їхні серця настільки, що вони не бачать, не відчувають себе над прірвою? Чому молоді чи навіть літні, нібито по­важні люди з високою освітою, непересічними талантами і здібностями, потрапивши в сіті диявола, гинуть у його лабе­тах? Вони пропивають чи витрачають на наркотики шалені гроші, аби свідомо і цілеспрямовано знищити себе. І най­більша біда цього згубного явища полягає в тому, що ці хво­рі люди не визнають того, що вони і справді є алкоголіками чи наркоманами та зухвало обманюють своїх рідних, друзів, лікарів, усіх, хто турбується про них, свідомо відмовляються від опіки і турботи цих добрих людей. Але найстрашнішим є те, що вони відмовляються від Божої благодаті Святого Духа, відвертаються від Його цілющої руки.
Молімося, щоби Господь відвернув караючу руку «зе­леного» супостата й вирвав з його рук нашу мудру і патріо­тичну, освічену і релігійну, працьовиту і героїчну українську націю та благословив її на тверезість, високодуховність, мир і процвітання. Особливо молімся за тих, які так необачно потрапили в ці алкогольні кайдани, щоб і до них прийшло світло навернення і спасіння.

АЛКОГОЛІЗМ – ШЛЯХ У ПРІРВУ

Спробував раз, а п’ю і досі
Шістнадцятий день народження. За столом не тільки діти, але й дорослі. На столі теж усе по-дорослому, Стоять келихи, шампанське. Мама порається біля столу. Посмішка батька, який відкриває пляшку. Усе звичне: димок, шипуча піна наповнює келихи. Дзенькіт скла, перший ковток. Те, що ще вчора було під забороною, сьогод­ні дозволено під пильним батьківським оком. Тіло обм’якло, стало смішно. Збен­тежені в присутності дорослих підлітки раптом оживилися, заговорили. Увімкну­ли музику, батьки пішли на кухню, зали­шивши хлопців і дівчат самих. Наступного разу весела вечірка забезпечена парою пляшок легкого вина і уже без батьків. Хтось спробував алкоголь уперше під на­полегливими вмовляннями однолітків. Усамітнюються парочки, хтось розповідає непристойні жарти, брудні анекдоти. Ось і перші отруєння, усі сміються над хлопцем, який перебрав і видає неприродні звуки. Всі дружно тягнуть його у ванну і відмочу­ють у холодній воді. Всім смішно і весело. Все тільки починається…
До 11 років перше знайомство з ал­коголем відбувається або випадково, або його дають «для апетиту», «лікують» ви­ном, або ж дитина сама з цікавості про­бує спиртне. У старшому віці мотивами першого вживання алкоголю стають тра­диційні нагоди: свято, сімейне торжество, гості тощо. Звичайно, це буває ніби «без­невинна» чарочка на честь небуденної по­дії. І хоча це відбувається за згодою бать­ків, у колі сім’ї, все-таки і таке прилучення дітей до вина небезпечне. Адже варто раз доторкнутися до спиртного, як уже зні­мається психологічний бар’єр, і підліток вважає вправі випити з товаришами або навіть самому, якщо виникає така можли­вість. З 14-15 років з’являються такі при­води, як «незручно було відстати від хлоп­ців», «друзі вмовили», «за компанію», «для хоробрості» тощо.

П’яному море по коліна
Тепер у них є якась таємниця, що по­єднує їх. Відчуття дорослості та впевне­ності в собі таке привабливе для молодих юнаків. А тут ще хлопці із сусіднього двору «заводяться», хочуть з’ясувати стосунки по-чоловічому. Зустріч у парку о десятій ввечері. Цього разу підлітки прийняли подвійну дозу на душу. Страх минув, агре­сивність штовхала на божевільні вчинки. У руці одного з них блиснула «трояндочка» від розбитої пляшки. Вирішення конфлікту було кривавим. Жителі викликали міліцію.
Особливої уваги заслуговує група мотивів споживання алкоголю, що фор­мує пияцтво як тип поводження право­порушників. У число цих мотивів входить прагнення позбутися нудьги. У психології нудьгою називають особливий психічний стан особистості, пов’язаний з емоційним голодом. У підлітків цієї категорії істотно ослаблений або втрачений інтерес до піз­навальної діяльності.

Пограємо у «пляшечку»
Пристрасті у дворі згасли. З міліцією зв’язуватися страшнувато, та й батьки пригрозили позбавити комп’ютерних ігор і залишити без кишенькових грошей на ці­лий рік. Нудьга! Хлопці стирчать у під’їзді, думаючи чим би зайнятися? Вчора збира­лися в дівчини з іншої школи. Кажуть, вона й сьогодні запрошувала. Вирішили піти. Вечір потопав у клубах диму і ріках вина. Дівчата розкуті й дуже доступні. Хлопці розбрелися по кутках. Від випитого вони не контролювали себе, віддавшись у вла­ду сексуальних пристрастей.
Проведення вільного часу переважно з друзями: характерно для підлітків. І хоча підліткові групи складаються стихійно, їх становлять хлопці, близькі за рівнем роз­витку, запитами та інтересами. Але якщо підліткова група не об’єднана якоюсь ко­рисною діяльністю, то неповнолітні від нудьги намарне витрачають час. Таке се­редовище стає сприятливим ґрунтом для розпивання спиртних напоїв.

Пий, душе, веселися
Шкільний випускний для багатьох пройшов у п’яному тумані. Батьки гро­шей не пошкодували, спиртне приноси­ли ящиками. Вони хотіли, щоб діти «по- людськи» відзначили закінчення школи і вихід у «велике плавання».
Вранці їм доводиться відчути всі «при­нади» похмільного синдрому. Злі, пом’яті, з головним болем і дзенькотом у вухах, вони нагрубили батькам, прогуляли шко­лу й, відібравши у молодших школярів гроші, купили пляшку, щоби похмелити­ся. На душі було кепсько. Відчуття вини, порожнечі, образи, власної нікчемності захлиснули їхні душі і не минули після прийому алкоголю, а ще більше підсили­лися. Тоді хтось вимовив: «От, напитися б з горя!»

Душа болить, а серце плаче
За твердженнями соціологів, 96,2 від­сотка людей, які зловживають спиртними напоями, прилучилися до них у віці до 15 років. Із 2 мільйонів зареєстрованих алко­голіків майже 60 тисяч – діти до 14 років із встановленим діагнозом «алкоголізм». На підтвердження наведемо страхітливу ста­тистику Міністерства охорони здоров’я та Міносвіти: майже 80% молоді з тією чи іншою періодичністю вживають спиртні напої, у той час як середній вік першого прилучення до алкоголю там становить 10-12 років.
За даними професора Н.Герасименко, хронічним алкоголізмом страждають майже 20 мільйонів чоловік (кожний 5-й – 6-й алкоголік у світі — росіянин!). Хоча, на жаль, і ми, українці, не маємо чим похва­литися. Вживання чистого спирту на душу населення на рік перевищило 15 літрів. А тепер цей показник виріс, за даними різ­них авторів, до 20-25 л на душу населення. Невже ми хочемо, щоб і наші рідні чи дру­зі також опинилися за крок перед страш­ною прірвою алкоголізму?

Замість епілогу
Завершуючи публікацію цих матері­алів, ми розуміємо, що їх прочитають не всі ті хворі люди, заради яких вони на­писані. Однак ми сподіваємося, і дуже просимо вас, дорогі читачі, не віднестися скептично і байдуже до нашої спроби і ве­ликого бажання допомогти залежним від алкоголю нашим братам і сестрам. Дуже просимо вас зробити все можливе, щоби вони все-таки прочитали написане. По­чули крик душі усіх людей доброї волі, зо­крема членів їх родин: дружин, чоловіків, батьків, які плачуть і ридають над своїми хворими на цю недугу синами й дочками, і особливо – розпачливий крик і зойк їхніх дітей.
Можливо, торкнеться їхнього розу­му і серця цей короткий фрагмент листа малої дівчинки, яка звертається до свого татуся: «Дорогий татку! Молю і благаю тебе, покинь пити цю страшну горілку. Я вже не можу бачити тебе п’яним, коли ти приходиш додому в жахливому вигляді, говориш брудні слова, б’єш маму і нас з братиком. Я молюся за тебе, татусю, щоб ти став іншим – здоровим, добрим і лагід­ним, щоби ми, твої діти, ніколи не сороми­лися тобою».

Передрук з газети «Божий сіяч»

No Comments

Залишити відповідь